Леся Українка «Слово, чому ти не твердая криця...»

* * *

    Слово, чому ти не твердая криця,
    Що серед бою так гостро іскриться?
    Чом ти не гострий, безжалісний меч,
    Той, що здійма вражі голови з плеч?
    Ти, моя щира, гартована мова,
    Я тебе видобуть з піхви готова,
    Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
    Вражого ж серця клинком не проб’єш...
    Вигострю, виточу зброю іскристу,
    Скільки достане снаги мені й хисту,
    Потім її почеплю при стіні
    Іншим на втіху, на смуток мені.
    Слово, моя ти єдиная зброє,
    Ми не повинні загинуть обоє!
    Може, в руках невідомих братів
    Станеш ти кращим мечем на катів.
    Брязне клинок об залізо кайданів,
    Піде луна по твердинях тиранів,
    Стрінеться з брязкотом інших мечей,
    З гуком нових, не тюремних речей.
    Месники дужі приймуть мою зброю,
    Кинуться з нею одважно до бою...
    Зброє моя, послужи воякам
    Краще, ніж служиш ти хворим рукам!
                            

1896 р.

1. Чому Леся Українка вважала слово зброєю?

2. Як ви розумієте останню строфу цього вірша?

1