Василь Стефаник «Новина»
Новина
Новела
У селі сталася новина, що Гриць Летючий утопив у ріці свою дівчинку. Він хотів утопити і старшу, але випросилася. Відколи Грициха вмерла, то він бідував. Не міг собі дати ради з дітьми без жінки. Ніхто за нього не хотів піти заміж, бо лишень діти, але то ще й біда і нестатки. Мучився Гриць цілі два роки сам із дрібними дітьми. Ніхто за нього не знав, як він жиє, що діє, хіба найближчі сусіди. Оповідали вони, що Гриць цілу зиму майже у хаті, а зимував разом із дівчатами на печі.
А тепер усе село про нього заговорило.
То прийшов він вечором додому та й застав дівчата на печі.
— , ми хочемо їсти, — сказала старша, Гандзуня.
— То їжте мене, а що ж я дам вам їсти? , є хліб, та й !
Та й дав їм кусень хліба, а вони, як щенята коло голої кістки, коло того хліба заходилися.
— вас та й лишила на мою голову, бодай земля вікінула! А чума десь ходить, бодай голову зломила, а до вас не поверне. Цеї хати і чума збояла би си!
Дівчата не слухали татової бесіди, бо таке було щоднини і щогодини, і вони привикли. Їли хліб на печі, і дивитися на них було страшно і жаль. Бог знає, як ті дрібонькі кісточки держалися вкупі? Лише четверо чорних очей, що були живі і що мали вагу. Здавалося, що ті очі важили би так, як олово, а решта тіла, якби не очі, то полетіла би з вітром, як пір’я. Та й тепер, як вони їли сухий хліб, то здавалося, що кістки в лиці потріскають.
Гриць глянув на них із лави і : «Мерці» — і напудився так, що аж його піт обсипав. Чогось йому так стало, як коли би йому хто тяжкий камінь поклав на груди. Дівчата хліб, а він припав до землі і молився, але щось його тягнуло все глядіти на них і гадати: «Мерці!»
Гриць боявся сидіти в хаті, все ходив по сусідах, а вони казали, що він дуже журився. Почорнів, і очі запали всередину так, що майже не дивилися на світ, лиш на той камінь, що давив груди.
Одного вечора прийшов Гриць до хати, зварив дітям , посолив та й кинув на піч, аби їли. Як попоїли, то він сказав:
1