Іван Франко «Легенда про вічне життя»
Легенда про вічне життя
1
Олександер Великий весь світ звоював І отсе в Вавілоні мов бог раював. А побожний аскет вік в пустині прожив І молитвою й постом богині служив. Наче сонце, що разом прогонює тьму, Так богиня в опівніч явилась йому. Прихилилась і мовить: «Мій вірний слуго, Чим тебе вдоволить? Чи бажаєш чого?» А с к е т м о в и т ь: «Хоч яке се життя і трудне, і сумне, Дай, щоб старість і смерть оминули мене». Б о г и н я м о в и т ь: «Ну, як се в тебе дар найцінніший з усіх, На ж тобі сей малий золотистий горіх». Одну нічку не спи, один день промовчи І, очистивши ум, сей горіх розтовчи. Шкаралущу в огонь, а розкусиш зерно, Дасть тобі молодим вічно жити воно».
2
Цілий день промовчав, і не спав усю ніч, І готовивсь аскет на великую річ. Ось огонь розпалив із пахучих полін І кадило в огонь щедро кидає він, І закони господні проходить умом, Щоб очистити ум, не схибити притьмом. Та ось сумніви в серці повстали страшні: «Вічно жить – молодим – ну, пощо се мені? Чи вертати у світ, де панує борба ? Чи ось тут вічно жить? Се ж безумство хіба! О богине, прости! Я згрішив, бачу сам! Та безцінний твій дар комусь іншому дам. У нас цар молодий, богорівний наш цар! Богорівним зовсім його зробить твій дар. Міліонам він сонце, життя є нове, Для добра міліонів хай вічно живе».
3
Олександер Великий весь світ звоював, Та дівчини рабом себе він почував. Персіянки Роксани предивна краса В його серці горить, мов пожар , не згаса. У обіймах його та красуня горда Наче тає , на груди його припада; Та хвилина мине, і він чує, що ось В її серці вороже ворушиться щось, І в очах, ще вогких від любві і жаги, Дикі іскри горять, наче злі вороги. 3 її уст вилітають бажання страшні – Се бажання пожарів, убійства, різнí , Їй опертись король не здоліє й на мить: Там згорів Персеполь ! Завтра Суза згорить! Кліта вбив при вині! Чи любов се, чи чад?.. День у день із небес його кидає в ад.
1